Війна триває не лише на фронті, але й поза ним – у наших розмовах та щоденній роботі. Звісно, не обійшла вона й освітній процес. Як говорити з дітьми про війну, що й коли розповідати, а на чому не варто зайвий раз наголошувати?
Алгоритм підказок для вчителів, які працюють з дітьми під час війни.
Навчання дітей під час війни — це й психологічна підтримка, і спілкування, й відволікання уваги від тривожних новин.
Найкраще розпочинати навчальний день з ігор, активностей. Заняття нині мають бути орієнтовані на повторення вивченого матеріалу, без негативних оцінок, без домашніх завдань великого обсягу. Наголошуючи на тому, як багато діти вже знають, ми створюємо для них історію успіху. З розумінням ставимося до неуважності учнів, проговорюємо їхні почуття та емоції.
Все одно часто спілкування на уроці зводиться до розмов та запитань про війну.
Якщо ми не будемо говорити з дітьми про війну, відповідати на їхні запитання, вони самі собі все дофантазують. Потрібно казати правду, називати речі своїми іменами. Наприклад, кажемо, що це “російсько-українська війна”, аби наголосити на тому, що її розпочала росія — не 24 лютого, а у 2014-му тощо. Не забуваємо про науковий підхід. Водночас намагаємося пояснити інформацію згідно з віком.
Для обговорення подій війни з учнями, педагогу важливо розуміти свої почуття, щоб підтримати себе та учнів у цих непростих розмовах.
Слова вчителя, як і будь-кого з нас, можуть нести у собі гнів, тривогу, роздратування. Або ж навпаки світло — попри труднощі, біль і випробування. Важливо пам’ятати, скільки хорошого ми маємо: єдність, підтримку.
Розпочинаючи діалог про війну, насамперед потрібно прислухатись до природи запитань учнів. Вони можуть бути про необхідність розділити біль, про підтримку, про потребу розповісти свою історію, про невизначеність тощо. Такі запитання — спосіб повернути собі контроль над життям, щоб почуватися краще.
Точні відповіді на запитання, наприклад, “Коли закінчиться війна?” дарують полегшення, але згодом тривога буде лише збільшуватися. Тому ми можемо піти іншим шляхом, сфокусуватися на дії, бути корисними тут і зараз. Попри тривогу, в нас є надія. Тож ми можемо сказати: я не знаю точно, що буде далі, але я вірю й думаю про те, як ми будемо святкувати нашу перемогу.
Відповіді на складні запитання про війну для педагогів.
Як говорити про втрати та загибель людей?
Втрата — це біль. На цьому варто наголосити, аби нормалізувати стан дитини. Це може бути раптовий, сильний біль. А може бути й оніміння, ми можемо нічого не відчувати. Й це також нормально, адже так працює наш захисний механізм. Якщо ми знали загиблого, наш біль говорить про те, що ця людина була важливою для нас. І ми можемо надалі плекати наші стосунки: мати спогади, цінувати пам’ять, подумки дякувати. Так ми інтегруємо втрату й можемо з нею жити.
Як підтримати дітей у поверненні до звичного життя?
Нам потрібно пам’ятати, що наше життя змінилося і вже не буде таким, як раніше. Наші звичні в минулому рутини дозволяють знизити тривогу й бути «пружними» до того, що відбувається: мати час на ігри з друзями, хобі, пізнання світу, навчання. Війна триває, але ми можемо допомогти дітям повернутися до того, що вони любили раніше, створити для них безпечне середовище, де вони зможуть це зробити.
Як діяти під час повітряної тривоги, аби уникнути додаткової паніки?
Що б ми не робили, реакція тіла на сигнал тривоги може бути дуже різною. Воно може зреагувати панікою, гнівом, роздратуванням, плачем. І якщо ця хвиля накриває, ми можемо допомогти учням повернутися до реальності та змінити фокус уваги: потримати за руку, нагадати, що зараз ми у школі, в укритті, поряд учитель та однокласники, нагадати, який зараз день тижня, перерахувати предмети в кімнаті.
Звичайно, не менш важливо, як сам педагог сприймає повітряну тривогу. Тож найперше потрібно знати, як допомогти собі. Так, учитель або вчителька можуть зробити картку-нагадування, яка стане для них опорою: це — сигнал тривоги, нас оберігають, я зроблю все необхідне, аби вберегти себе та дітей, ми впораємось.
У класі можна зробити картку із візуальним нагадуванням «Алгоритм дій під час повітряної тривоги», намалювати її разом. Наголосити, що під час сигналу тривоги у нас можуть бути різні думки, й разом пошукати такі, які допоможуть та підтримають. Замість «О, це жах! Ми помремо! Коли це все закінчиться?» зафіксувати думку «Про нас піклуються та попереджають, що ми маємо йти в укриття, ми впораємось із цим завданням настільки добре, наскільки зможемо».
Як реагувати, якщо учні граються «у війну»?
Часто дорослі втручаються до таких ігор, бо самі почуваються некомфортно, лякаються абощо. Тож варто нагадувати собі, що це — ваша реакція як спостерігача. Якщо ви бачите таку гру і бачите, що вона безпечна, немає жодних причин її переривати. Інколи діти самі можуть запросити дорослого взяти участь, стати модератором. Також можна приєднатися до гри на моменті, коли ситуація зайшла в глухий кут. Тоді можна запропонувати дітям «додати» нового персонажа й обов’язково спробувати завершити гру перемогою, підтримкою та надією. Припиняти активності одразу потрібно лише за умови, якщо вони стали небезпечною для учасників.
Коли звернутися по допомогу психолога?
Тривога у дітей може мати різні прояви: від балакучості до заціпеніння. У навчанні вона найчастіше проявляється зниженою концентрацією уваги. Дитина відволікає себе та інших, багато говорить або навпаки мовчить, завмирає. Не реагує на запитання, стає забудькуватою, погано почувається (крутить живіт, хочеться в туалет тощо). Ці симптоми — безпечні й минають самі собою. Якщо ж вони повторюються, педагогу краще звернути на це увагу батьків та рекомендувати діагностику тривожного стану у психолога.
Для обговорення зі школярами теми війни у пригоді стануть такі ресурси:
відео та методичні рекомендації освітнього проєкту «Діалоги про війну»;
посібник «Розмови про війну. Питання та відповіді про війну для батьків та опікунів дітей та підлітків»;
матеріали про мінну безпеку від UNICEF: інтерактивний урок та мультфільм;
методичні матеріали «Unique School»;
книжка «Сильні почуття приходять та йдуть».
Іншим цікавим підходом може стати Програма Соціально-емоційного та етичного навчання (СEEН, Learning Social Emotional and Ethical (SEE) Learning). Її вправи можна інтегрувати в урок або проводити як окреме заняття. Вони дозволяють учнями розвинути вміння комунікувати, співпереживати собі й іншим, керувати емоціями, працювати в команді, креативно й критично мислити, вести за собою і виважено йти за лідерами тощо.
У час, коли школярі переживають великий стрес, важливо бути емпатичним та уважним одне до одного. Адже довіра, яка вибудовується між дітьми та педагогами, здатна допомогти їм пройти крізь незнайомі донині випробування.
Джерело: сайт "Шкільне життя"
